Мови – Дороговкази до Культури
Ні для кого не секрет, що народ, втрачаючи свою
культуру, перестає бути народом. Отже, культура — це наш скарб, її треба
берегти, розмножувати і передавати іншим.
Рідна мова... Вона така неповторна, мелодійна і
співуча, материнська і калинова, бо вібрала в себе все від рідної землі. У народу
не має більшого скарбу, ніж його мова. Мова - це характер народу, його пам'ять,
історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут
народу, його розум і досвід, краса і сила душі. Мова – це культура, майбутнє і минуле, тому ми повинні зберегти
її. З рідною мовою мають зв'язок найдорожчі мої спогади про перше слово
вимовлене в дитинстві, затишок батьківської хати, перше відчуття волі, подих
кохання, перші помилки, падіння і перші перемоги. Мова і культура тісно пов’язані
між собою. Мова передає дух культури, а без культури не існувала би мова.
Ми всі різні, маємо різні погляди на життя,
політику, різні точки зору на життя, але коли ми маємо спільну мову- ми народ,
і саме мова є дрорговказом до нашої культури. Де би ми не їхали, ми зберігаємо
свою культуру, ту частинку себе, яка незамінима. Де би я не пішла, я горджуся
тим, хто я є. Як тільки я кажу, що я українка,
всі якось зразу згадують варенники, українську кухню, частину моєї культури і
мені приємно те, що люди знають, хто я є. Я не тільки горджуся, але я допомагаю
пізнати культуру України всім бажаючим. Багато з моїх знайомих знають різні
слова на українській, знають про українську кухню, вміють вітатися на
українській і дехто вміє танцювати українські танці.
Добре, що я не тільки зберігаю культуру, але і
поширюю її, дізнаюся щось нове від інших культур, збагачую її і передаю
її як носій цього чудового скарбу. Та де б ми не пішли, ми повинні пам’ятати, хто ми є і не цуратися свого слова. Але зараз
залишилось дуже мало людей, які розмовляють українською, особливо це стосується
молоді, яка приїжджає в місто і відразу
ж починає закидати словечки російською, тому що сьогодні говорити українською
не модно. Дуже боляче усвідомлювати, що те, що люди
плекали тисячами років, молодь зараз знищує. Але ми стараємось залишатися тими, хто ми є і, моживо, це не модно, але багато хто старається зберегти свою рідну мову та культуру.
Шануймо тих, хто збагачував наше розуміння про
мову та культуру, тих, хто допоміг нам зрозуміти її значення в нашому житті і
тих, хто просто зберіг її і старається передати іншим. Сама з свого досвіту
знаю, що це важливо і необхідно для майбутнього. Адже
ми – українці, а це наша пам’ять, наш
скарб, який потребує нашого захисту і уваги. Тому збережіть те, що вам
подароване життям. Як казав Юліан Дзерович: ”Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – умре нація”.
Оля Шершун
